2012-04-03

Свобода за Гавелом

Коли галочка напроти кандидата у виборчому бюлетені мотивується лише ідентифікацією "свій – чужий", все важливішим стає питання, який лідер потрібен нації. Хто зможе не лише давати обіцянки, щоб дістати владну посаду тільки для задоволення своїх потреб, а здатен пробудити націю, ствердити в ній поняття демократії, власної гідності та рівності з-поміж інших європейських народів?

Коли не маємо однозначної відповіді, варто зазирнути у минуле, яке завжди має найкращі приклади для порівняння та наслідування.

Вацлав Гавел … Письменник? Революціонер-романтик? Політик? Як може одна людина поєднувати романтичний світогляд, екзистенціалістське ставлення до життя, моральність та порядність із найвищою політичною посадою в країні? Секрет полягає у головному мірилі особистості – совісті. Саме вона врівноважує моральні ідеали та вчинки, робить людину гармонійною особистістю.

Вацлав Гавел починав як письменник, його сатиричні п’єси йшли всупереч ідеології тоталітарного режиму, бо взивали до свободи та демократії. Автор апелював до інтелігенції, до цвіту чехословацької нації, бо саме вона завжди є рушієм змін у суспільстві. Гавел стверджував, що треба керувати подіями, а не йти за ними. Своїми вчинками він доводив, що прагнення відстояти гідність та свободу сильніше за диктатуру. Свобода повинна виходити за межі політичних гасел та розмов. Як наслідок – несправедливі переслідування за інакомислення. У своїх тюремних листах до дружини Гавел ні слова не каже про крамольність режиму, навпаки, він бачить сенс у пізнанні своїх можливостей у перебуванні в прикордонних станах – головному постулаті філософії екзистенціалізму, філософії життя. І знову віра у внутрішню свободу людини, сумніви, пошук морального ідеалу.

У своєму есе «Політика і совість» Гавел висловлював своє бачення політики, це – сенс життя, служіння народу, служіння істині, вміння зберегти моральність та свободу духу. Саме про це забувають сучасні політики, коли стають із «слуг народу» його господарями. Він був романтиком Оксамитової революції, її символом, але його романтизм не зводився до фанатизму Хвильового, а втілювався у вірі перемоги людяності як основи державної політики. Його романтизм не залишився на Майдані, як у нас, він впевнено крокував, отримавши найвищі владні повноваження.

Прийшовши до влади, Гавел не поступився своїми принципам, а й надалі керувався своїм сумлінням. Перші кроки на посаді Президента Чехословацької республіки були спрямовані на покращення життя народу – лібералізація цін, закон про повернення землі. І це на початку 90-х років, коли всі країни – члени колишнього Радянського Союзу – знаходилися у глибокій кризі, долали депресивну невпевненість у наступному дні. Саме тому він завжди мав підтримку народу, рейтинги народної довіри ніколи не були меншими ніж 60 – 70%, таким може похвалитися не кожен політик. Він був одночасно незалежним гуманним політиком та розважливим економістом.

Саме сумління змусило подати у відставку, коли в країні з’явилися настрої про окрему Чехію та Словаччину. Але Гавел і тут не полишив своїх принципів: він почав викладати, звертатися до молоді з ідеями про відродження моральних цінностей, пробудження громадянської свідомості, співіснування у взаємоповазі та взаєморозумінні. Це не звичайна пропаганда, як при тоталітаризмі, це виховання покоління, що самостійно може зробити власний вибір, керуючись найвищими демократичними постулатами. Як результат – вдруге обіймання найвищої посади в державі.

Тож, може, і нашим політикам варто віднайти у собі давно загублену моральність? Може і справді, варто до прагнення влади додати розуміння політики як служіння народу? Саме тоді і рейтинги будуть високими, і європейське майбутнє буде не за горами.

Автор: Євгенія Мокра